У хлопчиків формується амбівалентне ставлення до батька. З одного боку, батько для хлопчика - це вищий авторитет, а з іншого - його конкурент, який до того ж може позбавити його статевого члена. У результаті дитина виробляє етичну норму, за якою статевий орган чіпати не можна, батька треба любити, мати треба «поступитися батькові». У цей час едипів комплекс зживає себе і на нетривалий час настає сексуально-латентний період. Якщо едипів комплекс продовжується до статевого дозрівання, то перші об'єкти з настанням статевої зрілості будуть чимось нагадувати юнакові мати. Статеве життя в такому випадку буде протікати ненормально, з збоченням, регресом лібідо. Відбувається так зване розшарування, в якому велике місце займає сублімація, і людина перемикає всю енергію в сексуальних сфери. Тож у разі виникнення першої любові відбувається злиття, його лібідо з «ВОНО», або з "Я", або з «понад Я», або розшарування цього об'єкту по різних рівнях.

У дівчаток страх перед кастрацією відсутня, в зв'язку з чим весь комплекс їх переживань розтягнуто в часі. У них теж виникає едипів комплекс, але тільки по відношенню до матері, і він значно слабше, ніж у хлопчиків.

Головне переживання дівчаток, на думку З. Фрейда, це неповноцінність перед хлопчиком (відсутність статевого члена) і відчуття провини перед кимось. Це стан зберігається на все життя, у зв'язку з чим жінці не доводиться долати едипів комплекс. На думку З. Фрейда, жінка ніколи не дорослішає.

Наприкінці свого життя З. Фрейд почав застосовувати психоаналіз для тлумачення явищ культури, релігії, філософії та ін Він назвав створене ним вчення про психологію динамічним і розумів психологію як постійну боротьбу між головними шарами психіки.